Історія 31-річного Мирослава Чорномора, уродженця Лисянки, вражає своєю силою духу. Пройшовши крізь горнило боїв за Маріуполь, трирічний полон та суворі умови колонії для довічно засуджених за Полярним колом, він нарешті повернувся додому. У квітні 2026 року, символічно в ті ж дні, коли чотири роки тому потрапив у ворожий полон, Мирослава вітала уся Лисянка — сотні людей зібралися на центральній площі, аби вшанувати стійкість захисника.
До повномасштабного вторгнення життя Мирослава було наповнене творчістю: талановитий хореограф гастролював Європою у складі ансамблю «Канівчанка» та працював над культурними проєктами з відомим режисером Сергієм Проскурнею. Проте у 2016 році він обрав шлях воїна, згодом підписавши контракт. У 2020 році Мирослав розпочав навчання на факультеті інформаційної боротьби в Острозькій академії, але війна внесла свої корективи.
Як командир розвідувального відділення 36-ї окремої бригади морської піхоти, він зустрів велику війну на рубежах між Маріуполем та Донецьком. Згодом — оборона меткомбінату імені Ілліча. Мати захисника, Ольга, згадує, як син до останнього заспокоював рідних, приховуючи жахливу правду про голод та відсутність боєприпасів. 11 квітня 2022 року, опинившись у безвиході, Мирослав прийняв важке рішення: залишитися з пораненими побратимами, обравши полон замість загибелі.
Понад три роки тривали поневіряння: від СІЗО в Костромській області та Донецьку до суворого вироку про довічне ув'язнення. Його етапували до виправної колонії за Полярне коло. Попри катування та тиск, у своїх листах він продовжував підбадьорювати близьких словами: «Все буде добре». Після звільнення на початку 2026 року та курсу реабілітації Мирослав повернувся до Лисянки. Зараз незламний воїн продовжує навчання в Острозькій академії, продовжуючи свою боротьбу, тепер — на інформаційному фронті. Його повернення стало справжнім святом для громади, яка пишається своїм Героєм.
